Історія кременчуцьких пожежних: від самодопомоги до професійної охорони
Вступ
Історія пожежної охорони Кременчука — це важливий, але маловідомий аспект міського минулого. Понад 170 років боротьби з вогняною стихією, перетворення від стихійних зусиль до організованих пожежних команд, є свідченням поступового розвитку суспільства. Ця стаття пропонує глибший погляд на становлення та розвиток пожежної справи у Кременчуці.
Ранні зусилля у боротьбі з пожежами
У XVIII столітті питання пожежної безпеки в Україні, яка тоді була частиною Російської імперії, зводилося переважно до запобіжних заходів. Наприклад, указ Петра I 1718 року передбачав використання черепичних дахів замість легкозаймистих матеріалів. Укази місцевої влади Кременчука також спрямовувалися на заборону використання солом’яних дахів та забезпечення доступу до води.
Однак попри запобіжні заходи, пожежі залишалися частими й руйнівними. Наприклад, у 1789 році внаслідок пожежі було знищено дерев’яний палац, збудований для візиту імператриці Катерини II. Тогочасна боротьба з пожежами спиралася на колективні зусилля мешканців, які використовували відра, багри та інші примітивні засоби.
Від створення інфраструктури до формування команд
Переломний момент у боротьбі з пожежами у Кременчуці настав на початку XIX століття. У 1805 році на центральній площі міста збудували перший сарай для зберігання пожежного інструменту. Після катастрофічної пожежі 1848 року, яка охопила понад 350 будинків, питання організації пожежної справи стало нагальним. У 1853 році затверджено штатний склад пожежної частини в Кременчуці, яка нараховувала 39 осіб.
Окрему роль у забезпеченні пожежної безпеки відігравало місцеве виробництво. З 1842 року на кременчуцькій фабриці агрономічних знарядь почали виготовляти пожежні труби, обсяг виробництва яких до 1849 року зріс у вісім разів. Вироби експортувалися до різних регіонів імперії.
Організація професійної пожежної охорони
Впровадження «Нормальної табелі складу пожежної частини у містах» 1853 року стало важливим етапом у формуванні професійних команд. Пожежна охорона стала воєнізованою структурою, що сприяло кращій організації роботи. У Кременчуці команда складалася з брандмейстера, помічників та 38 пожежників. У той же час місто розширило інфраструктуру — збудували нову каланчу, яка стала центром оперативного реагування.
Наприкінці XIX століття технічне забезпечення пожежної частини включало спеціалізовані труби, бочки, багри, лопати та інше обладнання. Пожежні каланчі не лише використовувалися для спостереження, а й для сушіння пожежних рукавів, що свідчить про їхню багатофункціональність.
Виклики та досягнення
Окрім боротьби з вогнем, пожежники виконували багато інших завдань, що відволікало їх від основних обов’язків. Наприклад, їх часто залучали до виконання поліцейських функцій. Проте поступове вдосконалення обладнання, розширення інфраструктури та організація навчань сприяли підвищенню ефективності роботи.
На початку XX століття значна частина дахів у Кременчуці була вже покрита вогнестійкими матеріалами, що зменшило ризики поширення пожеж. Незважаючи на це, дерев’яні споруди та відсутність належного страхування залишалися проблемою.
Висновок
Історія кременчуцьких пожежників — це історія трансформації від стихійної самодопомоги до професійної охорони, яка стоїть на варті безпеки міста Кременчука вже понад 170 років. Вона демонструє, як суспільство може ефективно реагувати на виклики часу, створюючи інституції, які не лише вирішують нагальні проблеми, а й стають символом міцності та надійності.
Більше інформації можно отримати в військово-історичному музеї Кременчука
Автор: Роман Пацовський, к.і.н., директор та фундатор Першого всеукраїнського музею історії однострою та його філії – Кременчуцького військово-історичного музею.