Кременчуцький військовий госпіталь

Кременчуцький військовий госпіталь – останній вартовий та остання надія на лінії життя.

Вже не багато кременчужан пам’ятають, як він знаходився до 2005 року в комплексі старих будівель у парку, а фраза історія Кременчуцького військового госпіталю Кременчука у багатьох викличе подив. Мало відомо про те, як і коли військовий шпиталь створювався та функціонував. Ще менше відомо про людей, які в ньому працювали. Історія Кременчуцького військового шпиталю тільки починає відкривати нам свої таємниці.Завдяки своєму вдалому географічному розташуванню на перехресті старовинних торговельних доріг — Ромоданівській та Муравській з водною артерією р.Дніпро, а згодом і Південною залізницею, Кременчук був великим транспортно-логістичним вузлом, що автоматично його робило зручною тиловою базою військ Російської імперії. Хоча офіційно і вважається, що військова медична служба в Кременчуці у вигляді госпіталю з’явилася лише наприкінці 19 століття (1898 рік) — насправді історія військової медицини в місті не вивчена і має глибше коріння. Як мінімум, ми можемо говорити про кінець 18-початку 19 століття. Але наша розповідь сьогодні про той госпіталь, який був у Кременчуці до 2005 року.

Наприкінці ХІХ століття у місті Кременчук дислокувалося кілька військових частин. Виникла необхідність створення гарнізонного лазарету для якісного та своєчасного лікування хворих та поранених. Для цього на базі 35-го Брянського піхотного полку як найбільшої військової частини у Кременчуці відкривається зведений лазарет 35-го Брянського піхотного полку. Дата відкриття зведеного лазарета на сьогоднішній день не відома. Згідно з інформацією у довідкових та адресних книгах Полтавської губернії того періоду, ми можемо припускати, що він був відкритий у 1888-1890 роках.

Кременчуцький місцевий лазарет на 150 ліжок було засновано на підставі наказу з військового відомства №265 від 25 вересня 1897 року та відкрито 20 лютого 1898 року згідно з Циркуляром головного штабу №76 від 05 березня 1898 року. З відкриттям місцевого лазарета було закрито зведений лазарет 35 Брянського піхотного полку. У полку залишилася діяти полкова медична служба, а гарнізонною військовою лікувальною установою став Кременчуцький місцевий лазарет.

Кременчуцький місцевий лазарет

10 серпня 1896 року окружне військово-медичне управління Київського військового округу направило до Військово-окружної ради доповідь про необхідність заснування Кременчуцького місцевого лазарета на 150 ліжок.

«Головний Військово-санітарний комітет у поданій Військовому Міністру доповіді від 19 листопада 1892 року, за № 461, визнав установу у м. Кременчук місцевого лазарета на 150 місць вкрай необхідним, щоб розробка питання цього та складання міркувань про розміщення майбутнього місцевого лазарета було представлено Головному Військово-медичному Інспектору, за зносинами з Начальством Київського військового округу, і щоб уявлення про це було зроблено Округом, у встановленому порядку, з додатком проекту та кошторису щодо пристосування будівлі зведеного лазарета 35 піхотного Брянського полку під приміщення місцевого лазарета. Повідомляючи про це, Головний Військово-медичний Інспектор у відкликанні Командувачу військ Київського військового округу від 15 липня 1893 року, за № 10840, запровадив попередній проект пристосування колишньої будівлі зведеного лазарету в м. Кременчук під приміщення місцевого лазарета і просив Його. в Окружне Інженерне Управління для складання грошового проекту та кошторису з зазначеного перебудови будівлі. Потім проект цей, на розгляд Військово-Окружної Ради, перевести до Головного інженерного управління на подальше виробництво. Згідно з цими розпорядженнями, Окружним Інженерним Управлінням були своєчасно складені всі необхідні міркування та уявлення та розпочали роботи з пристосування будівель зведеного лазарета у м. Кременчук для приміщення місцевого лазарета. Роботи ці закінчені до кінця 1895 року, як повідомив Начальник Інженерів округу Начальника Окружного Штабу від б листопада 1895 року, за № 5944. Крім того, Начальник Інженерів округу повідомив мене від 26 квітня цього року, за № 2303, що будівлі місцевого лазаря. Кременчук на 150 ліжок влаштовані, і що при цьому лазареті пристосовані приміщення: для квартир 3-х фармацевтів, для заразних хворих, для квартир двох лікарів, для аптечних складів, для служб та для аптеки лазарету.

На доповіді цьому Військовий Міністр наступну резолюцію: «Прошу виконувати як припущено».

Важливою подією в історії міста стала споруда на Винній площі Головного штабу інспектора резервної кавалерії та поселених військ. Будівництво будівлі велося у 1846-1852 роках під керівництвом першого міського архітектора Д. Ткаченка. Ансамбль Головного штабу включав: центральну триповерхову будівлю, бічні двоповерхові флігелі, господарські будівлі та стародавню вежу, що вціліла від губернських місць. Після скасування поселень військове відомство використало дані приміщення для розміщення військ. Точні дати створення та розміщення зведеного лазарета 35 Брянського полку до будівель колишнього Головного штабу інспектора резервної кавалерії та поселених військ на сьогоднішній день не відомі.

Кременчуцький місцевий лазарет на 150 ліжок було засновано на підставі наказу з військового відомства №265 від 25 вересня 1897 року та відкрито 20 лютого 1898 року згідно з Циркуляром головного штабу №76 від 05 березня 1898 року. 20 лютого 1898 року по праву може вважатися днем заснування військового шпиталю в м.Кременчук, у будинках колишнього головного штабу резервної кавалерії та військових поселень. З відкриттям місцевого лазарета було закрито зведений лазарет 35 Брянського піхотного полку. Багато хто вважає день заснування госпіталю за датою наказу про його заснування, але я вважаю правильнішим вважати за датою його відкриття.

Кременчуцький місцевий лазарет використовується для лікування військовослужбовців гарнізону, обстеження новобранців, які прибували з Полтавської та сусідніх губерній. Час був непростий, до лазарету приходили не лише ті, хто перебував на військовій службі, а й цивільне населення, якому в міру потреби також надавалася медична допомога.
Як один із великих лікувальних закладів у Полтавській губернії, медичний персонал лазарета не лише надавав допомогу тим, хто її потребував, а й лазарет використовувався як медичний заклад для вдосконалення практики середнього медичного персоналу . Ця практика була випробувана першим старшим лікарем лазарету Зубковським ще в Ризькому шпиталі та успішно впроваджена у Кременчуцькому місцевому лазареті.

Наступного року, 1899 року, у Кременчуцькому місцевому лазареті будується власний водопровід із забором води з Дніпра та локальною каналізацією з очищенням стічних вод – один із перших у Кременчуці.

Скільки ж коштував місцевий лазарет на той час? У РГВІА знайдено цікавий документ, який відповідає на це запитання.

Довідка про зміст та постачання місцевих лазаретів

1.Місцеві лазарети відкриваються і містяться відповідно до положення про них, що полягає в кн. 16 Св. В.П. 1869 Вид. 1893 Ст. 443 та наступна. На утримання відпускаються від скарбниці гроші з розрахунку на утримання на добу кожного хворого, у певному розмірі. ст. 475 та 476 тієї ж книги.

2. Відповідно до штату місцевих лазаретів (штат № 54 Св. штатів Військово-сухопутного відомства вид. 1893 р.) у місцевих лазаретах на 150 місць покладено особовий склад, показаний у додатку до цього відомості. Річні оклади змісту всім цих чинів складуть щорічний витрата 4162 крб. 5 коп.

3. Вартість приварювального забезпечення 39 нижніх чинів місцевого лазарета за даними доставленим Окружним Інтендантським Управлінням від 1 червня цього року, за № 22394 складе на рік 662 руб 33,3 коп. Вартість речового забезпечення тих – нижніх чинів – 497 руб. 46,5 коп. Усього по цьому відділу – 1623 руб. 50,8 коп.

4. Обзаведення предметами речового забезпечення для хворих, за кількістю 150 місць, як видно з обчислення зробленого Окружним Інспекторським Управлінням у поданому при цьому відкликанні його 19 травня цього року, за № 22115, вимагатиме витрат у 4427 руб. 91,5 коп. Понад те речі не покладених по табелям відпускається одночасно при відкритті лазарета 100 крб. (пр. з воєн.вед. 1879 р. № 129).

5.На підставі положення військової ради оголошеного у наказі з військового відомства 1870 р., за № 319 на придбання обозу для місцевих лазаретів потрібно відпустки на купівлю коня – 50 руб.; візки – 50 руб., Саней 20 руб., Збруї (хомут з шлеєю, гужами, уздою, недоуздком, дугою і віжками) – 15 руб. Разом 135 руб. На ремонт обозу: на віз – 5 руб. на рік, на сани – 2 руб, збрую – 1 руб. 50 коп. Разом 8 руб. 50 коп. (п. З положення Військової Ради, оголошеного у наказі з воєн.вед. 1895, за № 68). На змащення упряжки 50 коп на рік; на змащення дьогтем осей і коліс воза – 4 руб. 5 коп на рік. Разом 4 руб. 55 коп.

6. Згідно з наказом з військового відомства 1888 року, № 293, при місцевих лазаретах засновуються бібліотеки з відпустками на цей предмет сум за розрахунком 12 коп на кожне місце на рік, що становитиме щорічну витрату в 18 руб.

7. За ст. 487 кн.16 св. Ст. П. 1869 місцевим лазаретам на 150 місць асигнується щорічно по 30 руб на медикаменти, що не ввійшли в каталоги. Всього за наведеними статтями буде потрібно одноразова відпустка 4662 руб. 91,5 коп.

Річна витрата за наведеними статтями складе: зміст особового складу – 4162 руб. 5коп., Вартість приварювального, харчового та речового забезпечення нижніх чинів – 1623 руб. 50,8 коп., Ремонт обозу – 13 руб. 5 коп., на бібліотеку – 18 руб.

У нових лікувальних корпусах, у практику військових медиків впроваджуються нові методи обстеження та лікування хворих. При шпиталі проводяться наукові дослідження. Так 1901 року молодший лікар Буров Костянтин Петрович видає результати своїх досліджень у вигляді книги « Клінічні прояви болотних страждань у частинах Кременчуцького гарнізону (за даними Кременчуцького місцевого лазарета за 1898-99 рр.)» — Кременчук: типо-літ. А.М. Варшавського та Л.В. Аронова, ценз. 1901. – 28 с.; 22.

18 березня 1904 р. приймається рішення (16 квітня 1904 р. воно найвище стверджується) про збільшення штату Кременчуцького місцевого лазарета на 16 осіб — 6 лазаретних служителів і 10 осіб прислуги — кухарів, хлібопекарів, чорноробів.

Кременчуцький військовий шпиталь

З початком Першої світової війни Кременчуцький місцевий лазарет передається у ведення окружного військово-санітарного управління та перейменовується на Кременчуцький військовий госпіталь. Він почав приймати поранених та хворих, які надходили з фронту. У цей період у ньому працювало 10 лікарів, які, незважаючи на надмірне навантаження (на лікуванні перебувало до 500 осіб), успішно справлялися зі своїми обов’язками.

При шпиталі функціонує школа санітарних інструкторів.

Крім Кременчуцького військового шпиталю в Кременчуці в цей період перебуватиме чимало тимчасових та польових шпиталів, а також шпиталю Російського товариства Червоного Хреста. Але історія потребує додаткового вивчення. Одним із прикладів такого госпіталю може бути 294 польовий запасний госпіталь у м.Кременчук, в якому розпочинав свою діяльність у Кременчуці відомий лікар Костянтинович Володимир Костянтинович. З грудня 1919 до 1926 року він буде начальником медичної частини Кременчуцького військового госпіталю.

Після революції 1917 року Кременчуцький військовий госпіталь перейменовується на Кременчуцький гарнизоний військовий госпіталь.

На 1920 рік у його складі: управління госпіталю, прийомний спокій, два терапевтичні відділення на 50 і 60 ліжок відповідно, хірургічне відділення з операційною та перев’язувальною, два венеричні відділення на 100 ліжок загального фонду, одне інфекційне (у документах іноді називається як заразне, холерне ) відділення з ізолятором за нього.

На 29 липня 1920 року у госпіталі працювало 8 лікарів, 8 лікарських помічників, 11 сестер милосердя, 37 санітарів та 43 допоміжні робітники — кухарі, прачки, прибиральники, теслярі тощо. Госпіталь розміщувався у п’яти корпусах.

У Кременчуці також був південний відділ моргоспіталю ДВФ. Місце його розміщення не відоме. Персонал жив у госпіталі. Командування флотилії зверталося неодноразово до міської влади з проханням виділити житло для лікарів, але допомоги так і не отримало. Думаю, що не кращі справи і з житлом для співробітників Кременчуцького військового госпіталю. Однак у ряді випадків військові моряки були змушені звертатися за допомогою і до Кременчуцького гарнізонного шпиталю. Так, у листопаді 1920 року до Кременчуцького гарнізонного шпиталю були змушені відправити моряка Федора Васильєва для лікування венеричних захворювань. Що за досить розгульному способі життя воєнморів цілком логічно. Адже недаремно на той час у Кременчуцькому військовому шпиталі було два венеричні відділення, загальною ємністю 100 ліжок. «Моряки є порід хамське, до вина і баб зело охоче …»

Станом на 1921 відомо:

начальник госпіталю (головний лікар) – лікар Залкінд (він же начальник госпіталю і на 1925 рік),
помічник начальника (головного лікаря) з медичної частини та начальник хірургічного відділення з 10 грудня 1919 року Костянтинович Володимир Костянтинович, До 1926 року – переведення його до першої радлікарні.
помічник начальника (головного лікаря) з господарської частини з 9 липня 1921 року Березін Дмитро Федорович,
військовий комісар госпіталю з 1918 року Цимберг Олександр Абрамович,
начальник (керуючий) аптеки з 16 грудня 1919 року Ніклівський Сигізмунд Романович,
завідувач 1м терапевтичного відділення з лютого 1919 року Табориський Яків Ізраїлевич.

Знайдені в РГВА документи, на жаль, не дозволяють уточнити інформацію щодо інших фахівців та керівників госпіталю. Привертає увагу практично одночасний прихід у госпіталь у грудні 1919 начмеда Костянтиновича і начальника аптеки Никлевского. Відомо, що вони були чудово знайомі та разом служили у 294 польовому запасному шпиталі у Кременчуці станом на 1916 рік.

Кого обслуговував шпиталь? Кременчуцький військовий шпиталь займався медико-санітарним забезпеченням перш за все гарнізонів Кременчука та Крюкова.

Станом на 1922 рік гарнізон Кременчука складався з:

Управління Кремартскладу
Кременчуцька перша обмундирувальна майстерня
Кременчуцькі 52 піхотні курси
Кременчуцький 102 піхотний батальйон
12 продовольчий батальйон міліції
Кременчуцький губернський воєнпродпостач
Губернська міліція
Курси губернської міліції
Кременчуцький губвійськкомат
13 рота 5 батальйону 1-го окремого полку ВЧК

Гарнізон Крюкова:

Крюківські залізничні військові майстерні
Кременчуцький окружний речовий склад
6-й окремий важкий артдивізіон
5-й окремий важкий артдивізіон АОН РККА
Управління 3-ї групи АТР
1-е військово-польове будівництво
польова військово-санітарна летучка [12]

Надалі у шпиталі відкривається неврологічне та рентгенівське відділення, що значно розширило діагностичні можливості та покращило якість лікувально-профілактичного обслуговування військовослужбовців.

У будівлях колишнього Головного штабу інспектора резервної кавалерії та поселених військ у м.Кременчук госпіталь перебував до 4 серпня 1941 року, коли у зв’язку з наближенням німецьких військ до Кременчука було передислоковано до м.Полтави.

Начальник ВКБ Кременчуцького машинобудівного заводу ім. Сталіна Лемешко розповідав: “В той день, за попередньою згодою начальника госпіталя Каменєва Івана Акимовича я евакуювався з Кременчука і за його дорученням вивів уночі весь особовий склад госпіталю пішим порядком із Кременчука на ст.Потоки. За це я отримав подяку начальника шпиталю. У цьому шпиталі працювала і моя дружина — начальник командирського осередку”. У своїх спогадах Сергій Михайлович вказує на дату евакуації шпиталю – 11 серпня 1941 року. Але за документами ЦАМО РФ 388 госпіталь був у Кременчуці до 4 серпня, але прибув до Полтави 10 серпня 1941 року. Що відбувалося цей тиждень зі шпиталем, яким був його шлях із Кременчука до Полтави поки що уточнити не вдалося — документи сьогодні навіть у разі їх наявності нам не доступні, а спитати вже на жаль нема в кого — учасники цих подій уже залишили нас на завжди. Скоріш за все датою евакуації є 9 серпня, а 10го госпіталь прибув до Полтави.

За такої організації евакуації стають зрозумілими спогади колишнього начмеда Кременчуцького військового госпіталю в період 1919-1926 р.р., а влітку 1941 року – виконувача обов’язків головного лікаря першої міської лікарні Володимира Костянтиновича Костянтиновича :

«Необхідно було видобувати продукти харчування хворим, поповнювати медикаменти і перев’язувальний матеріал з кинутого майна госпіталів і аптечного складу. Таким чином було поповнено запаси борошна, крупи, цукру тощо. Перев’язувального матеріалу і вати вдалося завести в лікарню стільки, що за час окупації його не потребували, а після звільнення Кременчука могли ще ділитися з військовими частинами і госпіталями, що проходять».

За пішої евакуації співробітники госпіталю були змушені залишити багато з майна та обладнання на місці — вивести його просто не було можливості. Та й паніка від німецьких частин, що підходять до Крюкова, теж мала місце.

До Полтави госпіталь прибув 10 серпня 1941 року і, пробувши всього 7 днів, передислокується на ст. Люботин, куди прибуває 18.08.1941 р. та перебуває до 11.09.1941 р. Тут до складу Кременчуцького госпіталю вливається Харківський військовий госпіталь.

Госпіталь постійно передислокується — на початку в м. Мічурінськ Тамбовської області (17.09.1941 р. — 23.09.1941 р.), потім м.Саратов (25.09.1941 р. — 11.11.1941 р.) та 16.11.194 м. Барнаул Алтайського краю. де знаходиться до 12.01.1943 р. У м. Барнаулі госпіталь розвернувся на 400 ліжок для поранених у щелепно-лицьову область, очним та ЛОР-відділеннями. Налагоджується робота, приймаються поранені і, незважаючи на складність у забезпеченні всіма видами забезпечення та побутову невлаштованість, співробітники госпіталю (а їх було близько 300 осіб), не покладаючи рук, вдень та вночі самовіддано виконували свої обов’язки. 87% поранених та хворих ними було повернуто до ладу. Праця багатьох була відзначена високими державними нагородами.

12 січня 1943 року наказом по Головному Військово-Санітарному управлінню Червоної Армії госпіталь передислокується до Гороховецького навчального центру (п/о (пос., село) Золіно, Гороховецькі табори Горьківської, Іванівської обл. за 12 км від ж/ст. Ілліно) розгорнутий у пристосованих старих будинках 04.02.1943г. У перші місяці після передислокації госпіталю до Гороховецького навчального центру долікувалися поранені, а потім лікувалися військовослужбовці частин, які проходили підготовку у Гороховецькому навчальному центрі.

За 1941-1945 р.р. на стаціонарному лікуванні у шпиталі перебувало понад 20 тисяч поранених та хворих.

Начальники шпиталю у Кременчуці та інших місцях до передислокації у п.Мулине

01.01.1941 – 26.06.1941 Бригадний лікар Томілов Леонід Петрович
26.06.1941 – 09.09.1941 Воєнлікар 3 рангу Каменєв Іван Акимович
09.09.1941 – 17.12.1911 43
– 08.01.1944 Майор Тевелєв Михайло Соломонович ВрІД
08.01.1944 – 12.02.1947 Полковник Волков Олександр Юхимович
12.02.1947 – 06.12.1952 Полковник Чернишевський Євген Борисович

У 1952 році 388 військовим госпіталем, (надалі військова частина 29226) був передислокований в сел. Мулине Горьківської, Нижегородської обл. РРФСР. 388 військовий госпіталь стає однією з передових багатопрофільних лікувальних установ у Московському військовому окрузі РФ. Дотримуючись закладених бойових і трудових традицій, медичний персонал госпіталю, свято виконує свій обов’язок, постійно працює над удосконаленням своєї лікувально-діагностичної бази, підвищуючи цим рівень і якість медичної допомоги. Так, у госпіталі було розгорнуто та оснащено відділення реабілітації, кабінет ендоскопії, ультразвукової діагностики, розширено та модернізовано відділення анестезіології та реанімації, стоматологічне та очне відділення, проводиться капітальний ремонт будівлі інфекційного відділення. Вийшли новий якісний рівень лабораторія, кабінет функціональної діагностики. Всі ці перетворення відбулися не лише за рахунок оснащення, а завдяки самовідданій праці, творчому пошуку всього колективу шпиталю.

Начальники 388 госпіталю п.Мулине РФ

06.12.1952 – 07.01.1957 Підполковник Копитов Дмитро Іванович
07.01.1957 – 25.02.1961 Полковник Кам’янецький Марк Наумович
25.02.1961
– 17.01.1969 Подполковник19 Богдан. 9 Підполковник Гольфред М. Л. ВрІД
20.06.1969 – 04.08.1972 Підполковник Пашук Федір Кононович
04.08.1972 – 07.09.1972 Підполковник м.с. Кристав Н. К. ВрІД
07.09.1972 – 10.09.1976 Підполковник м.с. Коваль Юрій Ігнатович
10.09.1976 – 19.05.1980 Підполковник Кутузов Микола Михайлович
19.05.1980 – 07.08.1980 Підполковник м.с. Евтюхин Юрий Фёдорович ВрИД
07.08.1980 — 07.05.1981 Подполковник Шакирьянов Риф Муслихович
07.05.1981 — 30.09.1981 Подполковник Седых Вадим Николаевич ВрИД
30.09.1981 — 25.06.1983 Подполковник м.с. Гарбузюк Вадим Федорович
25.06.1983 – 01.02.1986 Підполковник Радченко Володимир Дмитрович
01.02.1986 – 10.06.1988
Підполковник Маєв Едуард Зіновійович
10.06.1988 -19. 1991 – 26.09.1994 Підполковник Долголожкін Валерій Вікторович
26.09.1994 – 04.09.2001 Підполковник Плужніков Олександр Миколайович
26.09.2001 – 17.05.2006 Підполковник Скіпін Михайло Віталійович
17.05.2006 – 28.09.2006 Підполковник Бондаренко Василь Валентинович Вр02 2.0
Токмачов Євген Вікторович
02.11.2010 – 09.12.2011 Майор Шкарупа Віталій Володимирович
16.01.2012 — 19.08.2014 Підполковник Васильєв Дмитро Сергійович ВрІД

3 серпня 2010 року 388 госпіталь був ліквідований шляхом приєднання з подальшою реорганізацією до Філії № 1 федеральної державної казенної установи «422 військовий госпіталь» Міністерства оборони Російської Федерації, що знаходиться в м. Нижній Новгород (наказ Міністра Оборони Російської Федерації № 680 від 19 серпня 2010 року) за штатом 27/405 на 300 ліжок). Так завершилася 112-річна історія Кременчуцького місцевого лазарета/388 Кременчуцького військового госпіталю.

Кременчуцький 612 військовий госпіталь — в/ч 33064

Що ж було після серпня 1941 року з будинками госпіталю у Кременчуці? Під час окупації Кременчука у будинках госпіталю розташовується німецький військовий госпіталь, а у допоміжних приміщеннях — німецькі майстерні з ремонту військової техніки. Тут не можна відмовити німецькому командуванню в практичності — поряд у районі скелі-реєстру був понтонний міст, що зв’язує лівий берег Дніпра з правим через острів Великий (Зелений) і далі гаті, що дають вихід до Крюкова та Білецьківки. Тут же поряд була і поромна переправа. Дуже зручне розташування та госпіталю та майстерень з погляду логістики. При відступі фашистів 1943 року будівлі госпіталю — основні та допоміжні були підпалені та зруйновані.

На початку 50-х років 20 століття повернення госпіталю до Кременчука навіть не планувалося — КЕЧ Кіровоградського району почала відновлювати комплекс допоміжних будівель для розміщення майстерень однієї з військових частин. Проте місцева влада Кременчука, з урахуванням того, що комплекс будівель розташований у зоні відпочинку і вже тоді думаючи про планування міста, погодила КЕЧ Кіровоградського району використання цих будівель лише під розміщення лікувального чи санаторного закладу, тобто військового госпіталю. І зробили це досить просто і жорстко — коли військові звернулися за техумовами для підведення високовольтної лінії до садиби колишнього госпіталю, місцеві органи влади не лише відмовили їм у видачі цих техумов, а й видали письмову заборону управлінню міських електромереж проводити якісь підключення та видавати військовим які або документи з цього приводу без особливого на це письмового дозволу Кременчуцького міськвиконкому. Тільки після цього почало розглядатися питання про розміщення на цій території новозбройного госпіталю.

На підставі Директиви командувача Київського військового округу №ОРГ/1/567775 від 31.01.1953 року приймається рішення про формування 612 військового госпіталю МО СРСР на 75 ліжок та його розгортання у приміщеннях колишнього військового госпіталю у м.Кременчук з 01 квітня 1911 року.

Першим начальником шпиталю призначається досвідчений лікар та організатор, фронтовик, гвардії підполковник медичної служби Максим Пименович Сидошенко . Саме період його керівництва госпіталем буде одним із найскладніших в організаційному плані — створення госпіталю на території з зруйнованими будинками, підбір персоналу, реорганізації госпіталю — з 75 на 200 ліжок, потім на 100 ліжок та збільшення до 150 ліжок, створення мобілізаційної групи та налагодження роботи.

З величезною працею тільки до 15 липня 1953 року вдалося більшою мірою відновити і пристосувати для розміщення хірургічного та терапевтичного відділення два колишні допоміжні будівлі, де в період окупації знаходилися виробничі цехи німецьких майстерень. Інші підрозділи госпіталю намагаються розмістити в напівзруйнованих сараях були як пристосовані для роботи військових медиків Поряд з цим були потрібні господарські приміщення — такі як автогараж на 4 машини, стайня на 4 коні, пральня, склади і т.д. 3,5 га. У цьому напрямку Кременчуцький виконком не пішов на зустріч військовим та територію шпиталю не розширив. Вона до 2005 року так і залишалася 1,3 га.

Досвід перших місяців роботи жорстко показує, що крім приміщень під відділення потрібно десь розмістити аптеку для виготовлення та зберігання ліків, склад медичних інструментів, інструменти потрібно десь стерилізувати. На території госпіталю є стара вежа губернських присутніх місць у нормальному стані. Але це є пам’ятка історії архітектури. І начальник госпіталю знову звертається до місцевої влади — дозвольте використовувати під аптеку приміщення старої вежі з умовою, що внутрішній і зовнішній фасад не будуть змінені. Міська влада дає такий дозвіл і в старій вежі розміщується аптека госпіталю. Трохи згодом у ній розміститься разом із аптекою і шпитальна лабораторія — теж гостра необхідність працюючого госпіталю.

До шпиталю починають повертаються старі співробітники, які працювали у ньому ще до червня 1941 року. Серед них — 1940 року, що прийшла в госпіталь з мобілізації, після Кременчуцького медучилища, а тепер досвідчена операційна медична сестра, яка пройшла війну у складі польового пересувного хірургічного госпіталю 5153 Ганна Михайлівна Шостак . Практично всю свою трудову діяльність – 50 років вона присвятить Кременчуцькому військовому шпиталю.

Начальником хірургічного відділення госпіталю призначається досвідчений хірург, який пройшов війну на посаді начальника хірургічного відділення, майор медичної служби Микола Тимофійович Скринський . Саме він та його команда закладуть основу практичного професійного навчання та підготовки висококласного середнього та молодшого медичного персоналу на базі медичного училища. Як і Кременчуцький місцевий лазарет, як і 388 Кременчуцький військовий госпіталь — 612 військовий госпіталь у м.Кременчук, продовжуючи старі традиції, стає базою практичного професійного навчання медперсоналу. Мине не так багато часу і в ньому почнуть проходити підготовку молоді інтерни – майбутні лікарі різних спеціальностей.

До прибуття лікарів фахівців госпіталю з’явилася ще одна проблема — офіцерів із сім’ями, які прибули до нового місця служби, потрібно якось розмістити. У шпиталі свого житлового фонду немає. І знову начальник госпіталю змушений звертатися за допомогою до міської влади з проханням виділити з і без того мізерного житлового фонду Кременчука 3-5 квартир для розміщення офіцерів, що прибувають, дві з яких для користі служби необхідні недалеко від госпіталю — важких хворих і нічні виклики начальників лікувальних відділень. ніхто не скасовував. А на той час громадський транспорт містом ще не ходив цілодобово. Міська влада йде на зустріч, розуміючи, що тут прохання військових медиків обґрунтовані і це все необхідно дійсно в інтересах служби. Місцеві органи влади виділяють військовим земельні ділянки, де встановлюються збірні будиночки. Це, звичайно, не квартири, але в 1953 році це досить гарне вирішення житлового питання.

Директивою Начальника штабу Київського військового округу №ОРГ/3/11018 від 25/03/1954 року 612 військовий госпіталь із 75 ліжкового стає 200 ліжковим із переведенням на штат 27/823. Найімовірніше, це пов’язано з появою нових частин Кременчуцького гарнізону. Ця тема сьогодні практично не досліджена та потребує додаткового вивчення.

У 1955 році відбуваються великі зміни в роботі госпіталю — кілька разів змінюється ємність госпіталю та його штат — так у липні 1955 року згідно з директивою начальника штабу КВО №ОРГ/1/31338 від 15/07/1955 року госпіталь скорочують з 200 ліжок на 100 ліжок. , з переведенням на штат № 27/510 та №27/576. Через місяць 15/08/1955 року виходить нова директива начальника штабу Київського військового округу — залишити штат 27/510 та 27/576, але ємність госпіталю зі 100 ліжок збільшити до 150 ліжок. Крім цього, директивою начальника головного штабу Сухопутних військ №ЗШ/4/1365653 від 03/05/1955 року за 612 військового госпіталю формується мобілізаційна група — прообраз майбутнього медичного депо . Це означає, що 612 військовий шпиталь у м.Кременчук, у разі настання воєнного часу, ставав основою для розгортання десятків шпиталів. Саме на базі госпіталю відбувався облік та підготовка медичних кадрів воєнного часу.

До кінця 50-х років 20 століття насилу КЕЧ Кіровоградського району, разом з місцевими будівельниками і командами військовослужбовців, що одужують, вдалося відновити хірургічний, 3-х поверховий корпус. У ньому розмістилося хірургічне та терапевтичне відділення. Бічні флігелі стояли зруйнованими.

У 1960 року у частинах і підрозділах МО СРСР запроваджуються умовні найменування — військова частина №. Директивою начальника тилу МО СРСР №711981 від 03/11/1960 року 612 військовому госпіталю в м.Кременчук присвоюється умовне найменування — військова частина 33064. Тепер у всіх нетаємних документах, замість 612 військового госпіталю вказується знеособлене — військ. 612 військовий госпіталь залишається лише для секретних документів радянського періоду.

12 листопада 1960 року приходить нова директива – тепер від головного штабу Сухопутних військ за №ЗШ/6/291467 – перевести госпіталь на штат 27/877-54 зі скороченням ємності до 100 ліжок. До розвалу СРСР, майже 30 років, наш госпіталь залишатиметься 100 ліжковим. Але це не завадить йому бути найпрестижнішою лікувальною установою регіону. Із самого початку в ньому працювали найунікальніші фахівці, які залишили слід в історії медицини країни. Золоте правило госпіталю — найефективніше лікування у найкоротші терміни — працювало у військовій медицині Кременчука ще з кінця 19 століття. До шпиталю прагнули правдами і не правдами потрапити цивільні — насамперед місцеве керівництво та партійна еліта, місцева влада у важких випадках необхідності екстреної медичної допомоги зверталася за нею насамперед не до Полтави та Києва — а до Кременчуцького військового шпиталю. Про багато унікальних випадків та операцій у військовому госпіталі в Кременчуці досі ходять легенди. І ці легенди є чимось іншим як документально підтвердженими фактами. Як не казково це прозвучить — але в 50-80-х роках 20 століття операції, за які не бралися в Києві, а часом і в Москві — успішно та результативно робили у маленькому, 100 ліжковому військовому шпиталі у провінційному Кременчуці чи у міських лікарнях Кременчука за участю військових лікарів Кременчуцького шпиталю.

1964 року розпочнеться підготовка до створення на базі мобілізаційної групи медичного депо — на початку на підставі директиви Генерального штабу ЗС СРСР №ОРГ/8/110163 від 11/12/1964 року її переведуть на штат 27/916А, а через 2 роки на підставі директиви начальника тилу МО СРСР №ШТ/3/116/4413 від 30/12/1966 року цю мобілізаційну групу переформують у 116 медичне депо (умовне найменування в/ч 62461), яке за планами МО СРСР мало стати матеріально-технічною базою кадровою основою фронтової медицини воєнного часу. Депо за всієї його самостійності буде при 612 військовому шпиталі на правах відділення, а начальник депо матиме статус заступника начальника шпиталю. У 1964 році керівником мобілізаційної групи буде призначено досвідченого офіцера майора Миколу Івановича Рябоконя. З його призначенням розпочнеться закладання мобілізаційного майна. За відсутності спеціальних складів для зберігання будуть використовуватися підвали госпітальних будівель та підвал багатоповерхового будинку на вул. Коцюбинського, 4 – сьогодні частина приміщень Кременчуцької міської художньої галереї . І лише 1966 року медичне депо переїде у власне військове містечко №4 і розпочнеться будівництво сховищ. Основним періодом будівництва стане друга половина 70-х років, під час командування медичним депо підполковником Пасічником — саме тоді будуть збудовані основні сховища.

У 1966-67 році низка співробітників госпіталю за досягнуті успіхи буде відзначена знаком Міністерства охорони здоров’я СРСР – Відмінник охорони здоров’я СРСР. Серед них начальник хірургічного відділення підполковник Скринський, начальник інфекційного відділення підполковник Лерман, старша операційна медсестра хірургічного відділення Ганна Шостак, начальник шпиталю підполковник Белан та інші.

У 1968 році за безліч складних, а часом і унікальних хірургічних операцій, успішну організацію роботи хірургічного відділення 612 військового госпіталю підполковник медичної служби Микола Тимофійович Скринський стане Заслуженим лікарем Української СРСР.

КЕЧ Кіровоградського району, разом із місцевими будівельниками та командами військовослужбовців поступово відновлюватимуть правий бічний флігель і лише після його відновлення розпочнуть лівий бічний флігель. Незважаючи на роботу чинного госпіталю, бічні флігелі відновлюватимуть до початку 70-х років 20 століття. Після відновлення в 3-поверховому корпусі розміститися терапевтичне відділення з ліжками для неврологічних хворих на 3-му поверсі, хірургічне відділення з оперблоком та реанімацією, ліжками для офтальмологічних хворих на другому поверсі, на першому поверсі — оперблок для гнійних ран, лор кабінет з операційної, відділення з кабінетами ендоскопії, УЗД, термодіагностики, їдальня, вузол зв’язку. У правому бічному флігелі розміститься інфекційне відділення, шкірно-венеричне відділення та кілька госпітальних лабораторій. Підвальні приміщення хірургічного корпусу та правого флігелю будуть використовуватись для зберігання медичної майна та виробничих майстерень — столярних, слюсарних, а також розміщення служб матеріально-технічного забезпечення госпіталю. Після відновлення лівого бокового флігеля у ньому розміститься: у підвальному приміщенні — пральня, на першому поверсі приймальне відділення, фізіотерапія, на другому поверсі — в одному крилі штаб госпіталю, а в іншому крилі — госпітальна аптека з приміщеннями для виготовлення та зберігання лікарських засобів. У старій вежі присутніх місць розміститься клуб госпіталю – на 1-му поверсі актова зала госпіталю, на другому поверсі – бібліотека. Підвальні приміщення старої вежі будуть використовуватися як частина складу госпітальної аптеки – для зберігання аптечного посуду, шовного матеріалу та деяких медичних інструментів.

З роками в шпиталі з’являються офтальмологічний, неврологічний, ЛОР кабінети з ліжками на базі хірургічного та терапевтичного відділення, відділення анестезіології та реанімації, променевої діагностики з кабінетами ендоскопії, УЗД, термодіагностики, організаційно-методичне відділення. приміщенні клініки. Госпіталь має свою аптеку з виробництвом аптечних лікарських засобів, лабораторне відділення з кількома лабораторіями — загальноклінічною, біохімічною, бактеріологічною, серологічною, імунологічною, поліклінікою, медичним депом, підрозділом пожежної, позавідомчої та сторожової охорони. Він обслуговує не лише особовий склад Кременчуцького та найближчих гарнізонів, а й ветеранів війни та збройних сил, членів сімей військовослужбовців. Після оголошення незалежності України госпіталь діє як військово-лікувальна установа до 31.10.2005р.

У різний час у шпиталі працювали заслужені лікарі України: хірурги Микола Тимофійович Скринський , Анатолій Олексійович Марущак , інфекціоніст Петро Васильович Маційчук. Практично всі лікарі госпіталю мали той чи інший бойовий досвід — участь у Другій світовій війні, участь у військових конфліктах чи миротворчих місіях. У середині 80-х багато хто пройде через пекло ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

31 жовтня 2005 року Кременчуцький гарнізонний військовий шпиталь було розформовано, обладнання передано до Полтавського шпиталю, будівлі були спочатку на балансі Міністерства оборони, потім передали місту Кременчуку. Будинки довго знаходилися ніби під охороною, але насправді були безхазяйними та успішно руйнувалися. Під час закриття госпіталю було обговорено питання розміщення в його корпусах Кременчуцького онкологічного диспансеру. Але на жаль це питання залишилося на рівні розмов. Будинки продовжували стояти і потихеньку руйнуватись. З 2017 року на його території розпочалися і ведуться досі спроби якихось ремонтно-відновлювальних робіт. Але багато унікальних предметів та елементів архітектури за останні трохи більше 15 років, на жаль, безповоротно втрачені. Хоча комплекс будівель на сьогоднішній день є Пам’ятником архітектури місцевого значення і на його території розташована Стара вежа — єдина у місті Кременчуці пам’ятка архітектури національного значення, але навіть ці залишки колишньої величі ми успішно втрачаємо.

Люди з дружної та високопрофесійної команди госпіталю під час його розформування були звільнені, багатьох із них пішли вже від нас в історію на завжди, як і сам госпіталь. Лише одиниці колишніх співробітників шпиталю залишилися ще досі в цивільній медицині рідного Кременчука. Пам’ять про колишню велич Кременчуцького військового госпіталю не відображена в місті ні в назві вулиць, ні в будинках, ні в пам’ятниках — вона зберігається лише в сім’ях тисяч вдячних людей, розкиданих по всьому світу, яким персонал госпіталю в різні періоди допоміг зберегти найважливіше здоров’я та життя.

До складу 612 військового госпіталю (в/ч 33064) у різний час входили:

2329 поліклінічне відділення (1988-2005р.р.)
116 медичне депо (в/ч 62461) (1955-2005рр.)
92 команда воєнізованої охорони (1965-2005рр.р.)
1850 група 0098005500580055008г0058 .)
група пожежного нагляду (1965-2005р.р.)

Начальники 612 військового госпіталю у м.Кременчук з 1953 року по 2005 рік

24.03.1953 – 30.11.1958 полковник м/с Сидошенко Максим Пименович
30.11.1958 – 16.07.1961 полковник м/с Дяченко Іван Іванович
16.07.1961 – 05.10.1968 полковник м/с Білан
17.01.1969 – 25.11.1974 підполковник м/с Літус Борис Максимович
30.12.1974 – 17.10.1978 підполковник м/с Чепурін Володимир Володимирович
15.01.1979 – 11.05.1986 підполковник м/с Агафонов Лев Миколайович
19.08.1986 – 16.12.1998 полковник м/с Марущак Анатолій Олексійович
23.11.1998 – 31.10.2005 полковник м/с Ковальчук Микола Олексійович

Відомі лікарі, які проходили службу/працювали у Кременчуцькому військовому госпіталі (кінець 19-початок 21 століття):

Засновник Миргородського курорту, старший лікар Кременчуцького місцевого лазарета Зубковський
Засновник української школи урології, академік генерал-майор Чайка
Заслужений лікар Української РСР, хірург, полковник Микола Тимофійович Скринський
Заслужений лікар України, хірург, полковник Анатолій Олексійович Марущак
Заслужений лікар України Мацейчук
Кандидат медичних наук, невропатолог Марк Соломонович Шиндлер

Відмінники охорони здоров’я СРСР, які служили/працювали у 612 військовому госпіталі:

Старша операційна медсестра 612 госпіталю (1940-2005 р.р.) Анна Михайлівна Шостак
Начальник хірургічного відділення 612 госпіталю (1953-1970 р.р.) полковник Микола Тимофійович Скринський
Начальник 612 госпіталю полковник Білан
Начальник інфекційного відділення 612 госпіталю підполковник Лерман
Начальник 116 медичного депо при 612 госпіталі (1975-1981р.р.) підполковник Борис Каленикович Пасічник
Головна медична сестра 612 госпіталю Волошина
Начальник 612 госпіталю (1986-19) полковник Марущак

Автор: Роман Пацовський, кандидат історичних наук , фундатор та керівник Першого всеукраїнського музею історії форми одягу та його філії Кременчуцький військово-історичний музей

Джерела: матеріали РГВІА, РГВА, ЦА МО РФ, ЦА МО України, архіву Кременчуцького краєзнавчого музею, архівного відділу Кременчуцької міської ради, адресні та довідкові книги Полтавської губернії, архіву Кременчуцького військово-історичного музею

Якщо ви побачили якісь неточності в матеріалах музею або у вас є цікаві предмети, документи, фотографії з військової та військово-промислової історії Кременчука, можна прямо зараз зв’язатися з нашим музеєм з будь-якої точки світу такими способами: тел. +38-050-327-98-69 +38-093-355-25-25 +38-050-355-25-25
Viber +38-050-327-98-69 WhatsApp +38-093-355-25 -25
Email: info@kmhm.org.ua

Дана публікація розміщена виключно у музейно-виставкових, історичних та краєзнавчих цілях. Дана публікація не є і не може бути розцінена як варіант схвалення, пропаганди чи агітації у будь-якій формі та у будь-якому вигляді.