Крюківський генерал Лебідь
Крюківський генерал Лебідь — шлях від безпритульного до керівника будівництва космічних об’єктів.
Дуже часто я чую від молоді — ось це треба мати зв’язки, батьків, гроші для того, щоб досягти успіху. Але історія і досвід підказує, що це далеко не завжди так. крюківським безпритульником, вихованцем А.С.Макаренко , а став відомим генерал-лейтенантом, військовим будівельником. Звали його Іван Олексійович Лебідь.
Народився він 12 вересня 1910 року у Крюкові на Дніпрі, Кременчуцького району Полтавської області (сьогодні правобережна частина м.Кременчук) у родині робітника вагоноремонтних майстерень, Олексія Михайловича. Батько його був людиною цікавої долі, пов’язаною з багатьма історичними подіями початку 20 століття і про нього буде окрема розмова. Потім у сім’ї з’явиться ще 5 дітей — один хлопчик та 4 дівчинки, дві з яких помруть у ранньому віці. У вересні 1918 року Іван Лебідь розпочинає навчання у Крюківському залізничному училищі № 1. Керує цим училищем нікому не відомий круківський педагог Антон Семенович Макаренко. З урахуванням подій громадянської війни навчання Івана розтягнулося до 1925 року.
З 1925 до 1929 року він продовжує навчання у ФЗУ Крюківського вагоноремонтного заводу, одночасно працюючи на заводі. У 1930 році він працює столяром на заводі і вступає на підготовчі курси. цього ж року Іван – студент факультету аеродромобудування Київського політехнічного інституту. В 1933 факультет передають Ленінградському Авіаційному інституту і Іван продовжує в ньому вчитися.
По закінченню інституту у 1936 році молодого спеціаліста відправляють до м.Севастополя, до інженерного управління ВМФ Севастопольбуд.
У квітні 1940 року Івана Лебідь закликають до Червоної армії з присвоєнням військового звання військового інженера 3 рангу та призначенням на посаду головного інженера будівельного відділу Чорноморського флоту. Але на заході країни вже гриміла Друга світова…
На ньому всі питання щодо будівництва оборонних рубежів головної бази Чорноморського флоту м.Севастополя. Минає час і він — уже військовий інженер 2 рангу, начальник 10 відділення інженерного відділу ЧФ — бере і активну участь в обороні міста. Відомо, що 2 і 19 червня 1942 року він не лише керує, а й особисто бере безпосередню участь у гасінні пожежі в результаті масованого бомбардування німецькою авіацією Севастополя з використанням запальних бомб. 26 червня 1942 року зазнає тяжкого осколкового поранення при ліквідації пожежі на Мехбудзаводі ЧФ у Севастополі, внаслідок обстрілу німецькою артилерією. 7 уламків з яких 6 лікарі зможуть витягти, а один він носитиме в собі до кінця своїх днів. Його евакуювали разом з іншими пораненими з палаючого міста на підводному човні М32 у Новоросійськ, а потім у м.Сочі. Під час переходу на п/л сталася пожежа. Цей випадок довго відкладеться в пам’яті в Івана Олексійовича.
Лікування у шпиталі — і знову за роботу. А її, як завжди, багато — рубежі оборони Новоросійська, Туапсе, Поті не чекають. На початку оборона, потім підготовка десантів на Ені-Калі, Малу землю, Новоросійськ. Під час підготовки десантів через Керченську протоку — на Івані Лебідь будівництво причалів для десантних суден та кораблів та підходящі дороги до них. Швидко, потай, під артналетами ворога — і він справляється з цим завданням. У міру переміщення флоту – відновлення зруйнованого війною та організація місць базування. Мало помітна робота для флоту, але величезна за значенням. Вона починається з прибуття корабля і човна з походу, з місця кудись пришвартуватися. У травні 1944 року флот звільняє рідну базу м.Севастополь. І разом із ним у визволенні Севастополя бере участь і Іван Лебідь — уже інженер-підполковник, заступник начальника інженерного відділу ЧФ з будівництва. Починається довгий шлях відновлення та бази та міста. 1955 року Іван Лебідь — заступник командувача ЧФ з будівництва та розквартування військ. 15 років свого життя Іван Олексійович витратив на відновлення та будівництво головної бази Чорноморського флоту.
А 1959 року в нього починається новий виток долі — призначення до Москви, заступника начальника 4-го головного управління Міністерства оборони СРСР. Чим він займався тим часом — відкритої інформації немає досі. Те, що відомо, можна сказати однією фразою, працював з питань космічної програми. Він особисто знайомий з багатьма льотчиками-космонавтами першого загону і мав великий авторитет.
У 1964 році він інженер-генерал-лейтенант і заступник начальника управління з будівництва та розквартування військ Міністерства оборони СРСР.
З 18/01/1970 року у відставці. Продовжив працювати цивільним спеціалістом у НДІ Схід.
Нагороди: Ордени Трудового та Бойового Червоного Прапора, два ордени Вітчизняної війни 1 ступеня, орден Червоної зірки. 13 медалей. Заслужений будівельник РРФСР.
У грудні 1983 року Іван Олексійович приїжджав до Крюківа. Передав до музею свого першого вчителя Антона Семеновича Макаренка свою форму інженера-генерал-лейтенанта, атестованого по лінії ВМФ СРСР, низку унікальних фото та документів.
10/04/1987 року його не стало. Похований у Москві.
Автор: Роман Пацовський, кандидат історичних наук , фундатор та керівник Першого всеукраїнського музею історії форми одягу та його філії
За матеріалами фондів музею А.С.Макаренка у м.Кременчук та сайту Пам’ять народу
Якщо ви побачили якісь неточності в матеріалах музею або у вас є цікаві предмети, документи, фотографії з військової та військово-промислової історії Кременчука, можна прямо зараз зв’язатися з Кременчуцьким військово-історичним музеєм з будь-якої точки світу такими способами: тел. +38-050-327-98-69 +38-093-355-25-25 +38-050-355-25-25
Viber +38-050-327-98-69 WhatsApp +38-093-355-25 -25
Email: info@kmhm.org.ua
Дана публікація розміщена виключно у музейно-виставкових, історичних та краєзнавчих цілях. Дана публікація не є і не може бути розцінена як варіант схвалення, пропаганди чи агітації у будь-якій формі та у будь-якому вигляді.
#Кременчук
#історія_військової_медицини_Кременчука
#музей_військової_історії_Кременчука
#военно-історичний_музей-Кременчука
#військова_історія_Кременчука
#воєнна_історія_Кременчука