Начальник 612 ВШ полковник медслужби Білан

Начальник 612 ВШ полковник медслужби Білан Микола Нестерович – був у період 1961-1968 роки.

Микола Нестерович Білан народився 25 липня 1919 року в селянській родині, в с.Сніжне Погребинського району Вінницької області. Пізніше його батько виїжджає до Дагестану і 1930 року забирає туди сім’ю.

У 1937 році Микола вступає до Махачкалинського медичного інституту і в грудні 1941 року достроково його закінчує (військовий випуск). 03/01/1942 року його призивають на військову службу Сталінським РВК, м. Махачкала Дагестанська АРСР. Махачкала Дагестанська АРСР і отримує призначення в Резервну армію.

18 лютого 1942 року він прибуває в 259 омедсб 118 сд МВО на посаду командира медичної роти. Незабаром дивізія потрапляє під переформування і гвардії старший лейтенант медичної служби Белан отримує нове призначення – командиром медичної роти 89 окремого медико-санітарного батальйону 85 гв. стрілецької дивізії. 21 серпня 1943 року за успішну організацію надання ефективної медичної допомоги в бойових умовах він отримає першу нагороду – медаль «За бойові заслуги». Швидко, спокійно, ефективно – ці принципи роботи Микола Нестерович пронесе все своє життя і буде цьому навчати і підлеглих. 24 липня 1944 року за успішну організацію меддопомоги пораненим у період важких боїв дивізії у квітні та липні 1944 року його нагороджено орденом Червоної зірки.

Війну завершить у складі 89 окремого медсанбату в 85 гвардійській стрілецькій дивізії 10 гвардійської армії 2 Прибалтійського фронту, у званні гвардії капітана медичної служби. У 1945 році нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

У квітні 1947 року отримує призначення до Групи Радянських військ у Німеччині, де проходить службу до 1951 року. У 1951 році він повертається до Союзу на посаду командира медсанбату в м. Хмельницькому. У 1952 році Указом Президії Верховної Ради СРСР буде нагороджений другою медаллю «За бойові заслуги»

5 років і 1956 року переведення на Камчатку на аналогічну посаду командира медсанбату танкової дивізії. Через два роки гвардії майор медичної служби Белан отримує звання підполковника і нове призначення – начальником госпіталю в Петропавловську-Камчатському. Це була хороша школа і досвід, який йому знадобиться надалі.

Життя військових непередбачуване, надворі 1961 рік і 42 річному підполковнику пропонують переведення до Київського військового округу з вибором однієї з двох посад – начальник госпіталю в Кременчуці або в Полтаві. Він обирає Кременчук і 16 липня 1961 року, під свій день народження, отримує наказ №0175 – призначити начальником 612 військового госпіталю в/ч 33064 у м.Кременчук.

Змінив він на цій посаді полковника Дяченка Івана Івановича.

На період його керівництва госпіталем будуть поставлені досить складні організаційні завдання – завершення відновлення будівель госпіталю, переведення госпіталю та мобілізаційної групи на нові штати, формування підрозділу пожежного нагляду та воєнізованої охорони і найскладніше – переформування мобілізаційної групи в 116 медичне депо (в/ч 62461). Саме цей період буде періодом зростання авторитету госпіталю, як медичного закладу, в якому працюють висококласні професіонали. У 60-ті роки було закладено підґрунтя довіри та гарної репутації в місті військових медиків, до них починають все більше і більше у важких ситуаціях звертатися по допомогу місцеві органи влади Кременчука. Коли не можуть впоратися цивільні фахівці – військові лікарі в Кременчуці стають останніми вартовими на лінії життя для кременчужан. При цьому досвідчені фронтові лікарі передають свій досвід і знання молодим фахівцям, які приходять у госпіталь.

1966 року низку співробітників госпіталю буде відзначено знаком Міністерства охорони здоров’я СРСР – Відміннику охорони здоров’я СРСР. Серед них буде і начальник госпіталю підполковник Білан Микола Нестерович.

За успішне виконання завдань у червні 1968 року підполковник Белан буде нагороджений грамотою начальника служби тилу Київського військового округу.

За результатами роботи в Кременчуцькому військовому госпіталі 05.10.1968 року надходить наказ командувача Київського військового округу №0254 – підполковника Белана перевести начальником госпіталю до Групи Радянських військ у Німеччині. У 612 військовому госпіталі його змінить підполковник медичної служби Літус Борис Максимович.

У Групі Радянських військ у Німеччині начальник госпіталю підполковник медичної служби Белан отримає чергове військове звання – полковник медичної служби. Але на цій посаді він довго не затримається – мине рік і 1970 року – він уже начальник центрального госпіталю Групи Радянських Військ у Німеччині. Це не тільки цікава робота – керівник найбільшого військово-медичного центру Радянської армії в Німеччині, а й велика відповідальність, з якою він відмінно впорався,

На початку 1975 року дадуться взнаки величезні навантаження керівника, з’являться серйозні проблеми із зором, і Микола Нестерович 21 січня 1975 року ухвалить не просте, але розумне рішення – час йти в запас. Після звільнення він повернеться до Кременчука, який йому сподобався. Йому пропонуватимуть керівні посади в системі цивільної охорони здоров’я Кременчука – послужному списку і досвіду полковника Белана могли позаздрити багато хто, але він скромно відмовиться. «Я вже накомандувався» – скаже він і піде працювати звичайним лікарем-терапевтом на Кременчуцьку станцію переливання крові.

Наказом Міністра оборони СРСР №79 від 06/04/1985 року до 40-річчя перемоги в другій світовій війні він буде нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня. Колеги вмовлять його покомандувати ще трохи – і він погодиться обійняти посаду завідувача донорського відділу.

Через деякий час стан здоров’я і 1-а група інвалідності по зору змусять його піти з улюбленої медицини з посади завідувача донорським відділом Кременчуцької станції переливання крові.

Але, незважаючи на це, він набереться сил і прийде на запрошення колег на 100-річчя Кременчуцького військового госпіталю – того військового госпіталю, якому він віддав 7 років свого життя. Завдяки своїй унікальній, «шаховій» пам’яті він пам’ятав багато подій і багатьох людей. Але, на жаль, його спогади ніхто не записав.

7 квітня 2013 року перестане битися серце чудової людини, лікаря, керівника, унікального шахіста, полковника медичної служби Миколи Нестеровича Белана.

Джерела:

• Сайт Пам’ять народу. Режим доступу: https://pamyat-naroda.ru/heroes
• Науковий архів Кременчуцького військово-історичного музею
• Особистий архів родини Бєлан

Автор: Роман Пацовський, кандидат історичних наук, фундатор та керівник Першого всеукраїнського музею історії форми одягу и його філії Кременчуцький військово-історичний музей 

Якщо ви побачили будь-які неточності в матеріалах музею або у вас є цікаві предмети, документи, фотографії з військової та військово-промислової історії Кременчука, ви можете просто зараз зв’язатися з нашим музеєм з будь-якої точки світу такими способами: тел. +38-050-327-98-69 +38-093-355-25-25 +38-050-355-25-25
Viber +38-050-327-98-69 WhatsApp +38-093-355-25-25
Email: info@kmhm.org.ua

Цю публікацію розміщено виключно в музейно-виставкових, історичних та краєзнавчих цілях. Дана публікація не є і не може бути розцінена як варіант схвалення, пропаганди або агітації в будь-якій формі і в будь-якому вигляді.