Полковник медслужби Сидошенко
Полковник медслужби Сидошенко Макс Пименович – перший начальник 612 військового госпіталю у м.Кременчук .
Народився 29.01.1906 у станиці Старо-Корсунська Пластунівського району Краснодарського краю. У багатодітної родині був самим молодшим.
Після закінчення Омського медичного інституту 01.11.1938 був призваний Омським ДВК (м. Омськ Омської області РРФСР) на службу до Червоної Армії. За деякими даними, додатково навчався у Військово-Медичної Академії ім.Кирова у м.Ленінград та проходив службу у складі 15 військово-морського госпіталю Шкотівського сектору берегової оборони ТОФ.
На фронтах другої світової…
З перших місяців війни воював на Волховському фронті. З січня по квітень 1943 бригадний лікар 60 танкової бригади Північно-Західного фронту, а з травня 1943 по квітень 1944 – корпусний лікар 10 гвардійського танкового корпусу у складі Воронезького та 1го Українського фронтів. З квітня 1944 року до кінця війни – начальник медичної служби 75-ї зенітно-артилерійської дивізії ППО Особливої Московської армії ППО.
За роки війни керував медичною службою з’єднань під час Ленінградської, Курської, Київської, Корсунь-Шевченківської битви. Війну закінчив у званні гвардії підполковника медичної служби. Нагороджений медаллю «За визволення Варшави», медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»
Після закінчення війни був направлений до м.Пермь для подальшого проходження служби. Але військових довго не тримають на одному місті і у 1949 році нове призначення – начальником інфекційного госпіталю у м.Потсдам Німеччина. Госпіталь знаходився біля відомого палацу Фрідриха Великого у парку Сан-Суси.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20.06.1949 підполковника Сидошенко нагороджено медалью «За бойові заслуги».
Проходить три роки і у 1953 році підполковник медичної служби Макс Пименович Сидошенко повертається в Радянський Союз у м.Пермь. Там його чекає нове призначення – створити госпіталь в м.Кременчук (Україна) та стати його першим начальником. Декілько днів на збори, інструктаж у штабі Київського військового округу и дорога у невідомий йому Кременчук.
Тим часом у Кременчуці…
На початку 50-х років 20 століття повернення 388 госпіталю до Кременчука або створення нового госпіталю навіть не планувалося — КЕЧ Кіровоградського району почала відновлювати комплекс допоміжних будівель колишнього госпітального комплексу для розміщення майстерень однієї з військових частин. Проте місцева влада Кременчука, з урахуванням того, що комплекс будівель розташований у зоні відпочинку і вже тоді думаючи про планування міста, погодила КЕЧ Кіровоградського району використання цих будівель лише під розміщення лікувального чи санаторного закладу, тобто військового госпіталю. І зробили це досить просто і жорстко — коли військові звернулися за техумовами для підведення високовольтної лінії до садиби колишнього госпіталю, місцеві органи влади не тільки відмовили їм у видачі цих техумов, але й видали письмову заборону управлінню міських електромереж проводити будь-які підключення і видавати військовим будь-які документи з цього приводу без письмового дозвілу виконкому. Тільки після цього військові були змушені повернутися до питання про розміщення на цій території новоствореного госпіталю.
Перший начальник 612 госпіталю…
На підставі Директиви командувача Київського військового округу №ОРГ/1/567775 від 31.01.1953 року приймається рішення про формування 612 військового госпіталю МО СРСР на 75 ліжок та його розгортання у приміщеннях колишнього військового госпіталю у м.Кременчук з 01 квітня 1953 року.
24.03.1953 року наказом командувача Київського військового округу № 067 гвардії підполковника медичної служби Сидошенка Макса Пименовича призначено начальником 612 військового госпіталю, що формується у м.Кременчук. Він був досвідчений і лікар і керівник — 75 ліжковий шпиталь мало чим відрізнявся від інфекційного госпіталю у Німеччині. І здавалося б, що жодні сюрпризи не чекають. Але це було на перший погляд і склалося далеко не все так просто.
Саме період його командування госпіталем буде одним із найскладніших в організаційному плані — створення госпіталю в зруйнованих будівелях, підбір кадрів, численні його реорганізації — з 75 на 200 ліжок, потім на 100 ліжок та збільшення до 150 ліжок, створення мобілізаційної групи та налагодження її роботи.
З величезним трудом лише до 15 липня 1953 року вдалося більшою мірою відновити та пристосувати для розміщення хірургічного та терапевтичного відділення дві колишні допоміжні будівлі, де в період окупації знаходилися виробничі цехи німецьких майстерень. Інші підрозділи госпіталю намагаються розмістити в напівзруйнованих сараях і допоміжних будівлях, які були дещо пристосовані для роботи військових медиків. Поряд з цим були потрібні господарські приміщення — такі як автогараж на 4 машини, стайня на 4 коні, пральня, склади тощо. А тут ще з’ясувалося, що госпіталь розміщений на території площею 1,3 га, а за мінімальними санітарними нормами потрібно 3,5 га. Але Кременчуцький виконком так і не розширив територію шпиталю – вона так і залишилась 1,3 га. Тому все й вийшло все дуже близько, компактно, госпіталь, перебуваючи в парковій зоні, не мав свого госпітального парку.
Досвід перших місяців роботи жорстко показує, що крім приміщень під відділення потрібно десь розмістити аптеку для виготовлення та зберігання ліків, склад медичних інструментів, інструменти потрібно десь стерилізувати. На території госпіталю є стара вежа губернських присутніх місць у нормальному стані. Але це є пам’ятка історії архітектури. І начальник госпіталю знову звертається до місцевої влади — дозвольте використовувати під аптеку приміщення старої вежі з умовою, що внутрішній і зовнішній фасад не будуть змінені. Міська влада дає такий дозвіл і в старій вежі розміщується аптека госпіталю. Трохи згодом у ній розміститься разом із аптекою і шпитальна лабораторія — теж гостра необхідність працюючого госпіталю.
До шпиталю починають повертатися старі співробітники, які працювали у ньому ще до червня 1941 року. Серед них – колишня медсестра 1940 року, що прийшла в госпіталь по мобілізації, після Кременчуцького медучилища, а тепер досвідчена операційна медична сестра, яка пройшла війну у складі похідно-польового хірургічного госпіталю Ганна Михайлівна Шостак. Практично всю свою трудову діяльність вона присвятить Кременчуцькому військовому шпиталю, буде не лише однією з найдосвідченіших хірургічних медсестер, а й наставницею для вчорашніх випускниць медучилища, які прийшли на роботу до шпиталю. Начальником хірургічного відділення госпіталю призначається досвідчений хірург, який пройшов війну на посаді начальника хірургічного відділення похідно-польового хірургічного госпіталю Війська Польського, підполковник медичної служби Микола Тимофійович Скринський. Саме він і його команда закладуть основу професійного навчання та підготовки висококласного медичного персоналу.
Директивою Начальника штабу Київського військового округу №ОРГ/3/11018 від 25/03/1954 року 612 військовий госпіталь розширюється та стає 200 ліжковим з переведенням на штат 27/823.
Новий, 1955 рік, знову приносить організаційні великі зміни в роботі госпіталю — кілька разів змінюється ємність госпіталю та його штат — так у липні 1955 року згідно з директивою начальника штабу КВО №ОРГ/1/31338 від 15/07/1955 року переводиться на штат № 27/510 та №27/576 та ємкість 100 ліжок. Через місяць 15/08/1955 року виходить нова директива начальника штабу Київського військового округу — залишити штат 27/510 та 27/576, але ємність госпіталю зі 100 ліжок збільшити до 150 ліжок.
Крім цього, директивою начальника штабу Сухопутних військ №ЗШ/4/1365653 від 03/05/1955 року за 612 військового госпіталю формується мобілізаційна група — прообраз майбутнього медичного депо. Це означає, що 612 військовий шпиталь у м.Кременчук у разі настання воєнного часу стає основою для розгортання польових шпиталів. Саме на його базі до 2005 року відбуватиметься матеріально-технічне забезпечення, облік та підготовка медичних кадрів воєнного часу.
05.11.1954 року указом Президії Верховної Ради СРСР підполковника медичної служби Сидошенка було нагороджено орденом Червоної Зірки.
Через деякий час він стане полковником медичної служби, буде нагороджений знаком “Відміннику охорони здоров’я”.
У 1955 році госпіталю передадуть віськовий городок 836 окремого понтонно-мостового батальону (в/ч 62970) на Пісчаной горі, біля новозбудованого у 1952 році Палаца культури Кременчуцького мостового заводу. Поки ми не знаємо як госпіталь використовував ці будівлі, Адже під медичне депо вони будуть використовуваться пізніше.
30.11.1958 року наказом командувача Київського військового округу №0288 полковника медичної служби Сидошенко переводять знов до Німеччини, на посаду начальника одного з госпіталів. На посаді начальника 612 військового госпіталю у 1958 році його змінив полковник медичної служби Д’яченко Іван Іванович.
01.04.1961 гвардії полковник медичної служби Макс Пименович Сидошенко звільнений у запас та повертається до Кременчука. Він залишиться у полюбившемуся йому місті на Дніпрі. Буде працювати у цивільній медицині, ростити дочок. Але фронтові контузії та рани будуть нагадувати про себе. У 1971 році він буде змушений уйти з медицини, а у 1975 році залишити цей світ. Він буде похований на Ревівському цвинтарі м.Кременчук.
Персональний номер Д-047026
Джерела:
- Матеріали сайту Пам’ять народу.
- Матеріали електронного наукового архіву Кременчуцького військово-історичного музею.
- Матеріали ЦДА МО України.
- Сімейний архів родини Сидошенко.
Автор: Роман Пацовський, кандидат історичних наук, фундатор та керівник Першого всеукраїнського музею історії форми одягу и його філії Кременчуцький військово-історичний музей
Якщо ви побачили будь-які неточності в матеріалах музею або у вас є цікаві предмети, документи, фотографії з військової та військово-промислової історії Кременчука, ви можете просто зараз зв’язатися з нашим музеєм з будь-якої точки світу такими способами: тел. +38-050-327-98-69 +38-093-355-25-25 +38-050-355-25-25
Viber +38-050-327-98-69 WhatsApp +38-093-355-25-25
Email: info@kmhm.org.ua
Цю публікацію розміщено виключно в музейно-виставкових, історичних та краєзнавчих цілях. Дана публікація не є і не може бути розцінена як варіант схвалення, пропаганди або агітації в будь-якій формі і в будь-якому вигляді.