Роль сестер милосердя у воєнній історії Кременчука
Роль сестер милосердя у воєнній історії Кременчука наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. Перша світова війна стала важким випробуванням для Європейського континенту. До неї було залучено 34 держави з населенням у 1,5 млрд осіб. За найскромнішими підрахунками, військовими жертвами війни стало близько 10 млн убитими і близько 23 млн пораненими воїнами всіх сторін, що брали участь у війні. [2]Кременчук – повітове місто Полтавської губернії, розташоване на перехресті старовинних торговельних доріг – Ромоданівської та Муравської з водною артерією р. Дніпро і залізницею. Це зробило місто великим логістичним, торговельним центром і тиловою військовою базою на півдні Російської імперії.
У Кременчуці 24 січня 1877 року з ініціативи Софії Іванівни Радцеї був створений місцевий комітет Російського товариства піклування про поранених і хворих воїнів. Він складався з 75 осіб. Під час Російсько-Турецької війни 1877-1878 років він опікується питаннями перевезення хворих і поранених воїнів, підготував 19 сестер милосердя, сформував два санітарні поїзди, проводив збір коштів і необхідного майна на користь хворих і поранених воїнів, влаштовував вистави, збір від яких повністю йшов на допомогу пораненим. [4,5-8] 20 березня 1898 року з метою забезпечення догляду за важкохворими за ініціативою Кременчуцького товариства лікарів відкривається Кременчуцька Маріінінська громада сестер милосердя.[6,24] У її розпорядження передають садибу на розі Троїцької та Херсонської вулиць, площею понад 1000 кв. сажнів із двома дерев’яними будинками, двома флігелями, кам’яною пральнею і надвірними службами. В одному будинку розміщується лікарня на 20 черевно-тифозних хворих, а другий будинок використовується як гуртожиток, у якому на повному забезпеченні громади живуть 15 сестер. В одному з флігелів відкривається амбулаторія для прийому хворих. Головне завдання громади – підготовка «досвідченого жіночого санітарного персоналу для догляду за хворими і пораненими як у воєнний, так і в мирний час»[5,10] У сестри милосердя вступали здорові, грамотні дівчата та жінки від 18 до 40 років. Після року практичної та теоретичної підготовки проводили іспити, за умови успішного складання яких випробовувану зараховували до сестер милосердя РТЧХ і отримували спеціальне свідоцтво.[3] Початкове навчання сестер милосердя відбувалося при Кременчуцькому місцевому лазареті, а першим лікарем лікарні товариства був старший лікар Кременчуцького місцевого лазарету Іван Зубковський. Кременчуцький місцевий лазарет довгий час буде базою для підготовки сестер милосердя та військових фельдшерів.[1] Після навчання, з 15 сестер громади чотири сестри працювали в місцевому військовому лазареті, п’ять – у земській лікарні, решта – у лікарні та амбулаторії громади, а також доглядали за хворими вдома [5,15-17]. Головою ради та піклувальницею Громади була дружина міського голови Ольга Павлівна Пітленко.
З початком Першої світової війни Кременчук і Кременчуцький повіт належить до Південного тилового району РТЧХ. При Кременчуцькій Маріїнській громаді РТЧХ починають працювати скорочені курси підготовки сестер милосердя воєнного часу. На навчання приймаються особи з освітою не менше чотирьох класів гімназії. Програма навчання включає основи анатомії, фізіології та патології, догляду, основні способи перев’язування ран, операції малої хірургії, відомості з епідеміології, фармацевтики та рецептури.[7] У Кременчуці, як на тиловій медичній базі, розпочинається формування, розгортання та розміщення медичних закладів воєнного часу:
- Кременчуцький військовий госпіталь на 500 ліжок на базі Кременчуцького місцевого лазарету,
- Рухомі польові госпіталі №№ 382,383,
- Запасні польові госпіталі №№ 149, 150, 159, 162, 163, 164, 165, 166, 255, 256, 276, 294, 300, 304, 307, 387, 388,
- Етапний лазарет Кременчуцької Маріїнинської громади сестер милосердя РТЧХ на 50 ліжок, старший лікар В. І. Лизогуб, що діє в північно-західному районі РТЧХ (Могильниця Варшавської губернії 1914-1915 рік, Крейцбург 1916 рік). У 1916 році він стає рухомим лазаретом Кременчуцької Маріїнинської громади сестер милосердя.
- Кременчуцький етапний лазарет РТЧХ №8 на 50 ліжок, у складі 2 лікарів і 6 сестер милосердя, який діє в південно-західному районі РТЧХ (Луків, Ковель).
- 13 тилових лікувальних установ на 617 ліжок під прапором РТЧХ:
– Земський госпіталь при богоугодному закладі на 250 місць,
– Лазарет РТЧХ при Єврейській лікарні на 25 місць,
– Лазарет РТЧХ у будинку Шапошникова на 47 місць,
– Міський лазарет при Чуркінському притулку на 110 місць,
– Міський лазарет при старовірському товаристві на 12 місць,
– Лазарет при єврейському товаристві на 20 місць,
– Залізничний лазарет на 15 місць,
– Лазарет при громаді РТЧХ на 10 місць,
– Лазарети в с.Горби (20), с.Обознівка Панаїтова (40), с.Пузикове (40), с.Пустовойтове Остроградського (10), с.Симимогили Колачевської (18)
Для комплектування їх сестрами милосердя використовується не тільки персонал Кременчуцької Маріїнської громади РОКК (42 сестри милосердя), а до Кременчука направляються команди з Катеринославської, Єлисоветградської, Одеської, Житомирської, Полтавської, Мінської, Смоленської, Петроградської громад сестер милосердя. За період з 26 липня по 5 жовтня до Кременчука прибуло 148 сестер милосердя з перерахованих вище громад. [5,3-45]
Призначення сестер милосердя на службу проводилося за нарядами Головного управління. Медичні заклади повідомляли в канцелярію Головного управління, скільки необхідно сестер милосердя. Головне управління направляло наряди громадам, а ті розподіляли і направляли персонал. Сестер милосердя відправляли групами на чолі зі старшою сестрою. Після прибуття сестри милосердя зараховувалися до штату лікувального закладу або перебували в резерві, проживаючи в спеціальному гуртожитку, чекаючи призначення. На всіх сестер милосердя накладали різного роду обов’язки у лікувальному закладі, у виконанні яких вони мали керуватися інструкціями, викладеними в «Положеннях про лікувальні заклади Червоного Хреста воєнного часу», і спеціальними вказівками, отриманими від завідувачів відділень.
Таким чином ми можемо говорити, що перед початком Першої світової війни інститут сестер милосердя досяг свого розквіту і діяв як добре налагоджений практичний механізм на загальнодержавному та регіональному рівні. Існувала система управління, що засвідчила свою практичну ефективність, яка забезпечувала стабільність роботи середнього медичного персоналу та давала змогу оперативно вирішувати мобілізаційні завдання. На початковому етапі Першої світової війни Кременчуцька Маріїнська громада РТЧХ стала підготовленою та ефективною регіональною базою формування та розгортання польових, запасних і тилових медичних закладів Військового відомства та РТЧХ. Вона забезпечила їх підготовленим середнім медичним персоналом, виконуючи функції мобілізаційного резерву. Цей досвід є актуальним і нині, з огляду на реалії сучасної війни.
Джерело: за матеріалами наукового архіву Кременчуцького військово-історичного музею та Кременчуцького краєзнавчого музею.
Автор: Роман Пацовський, кандидат історичних наук, фундатор та керівник Першого всеукраїнського музею історії форми одягу и його філії Кременчуцький військово-історичний музей
Якщо ви побачили будь-які неточності в матеріалах музею або у вас є цікаві предмети, документи, фотографії з військової та військово-промислової історії Кременчука, ви можете просто зараз зв’язатися з нашим музеєм з будь-якої точки світу такими способами: тел. +38-050-327-98-69 +38-093-355-25-25 +38-050-355-25-25
Viber +38-050-327-98-69 WhatsApp +38-093-355-25-25
Email: info@kmhm.org.ua
Цю публікацію розміщено виключно в музейно-виставкових, історичних та краєзнавчих цілях. Дана публікація не є і не може бути розцінена як варіант схвалення, пропаганди або агітації в будь-якій формі і в будь-якому вигляді.
#Кременчук
#музей військової історії Кременчука
#військово-історичний музей
#військова історія Кременчука
#воєнна історія Кременчука