Яшлавуз-керман: Нова фортеця Кременчука
Яшлавуз-керман: Нова фортеця Кременчука
У другій половині XVII століття Кременчук уже твердо займає роль важливого сотенного міста на Лівобережжі. У 1661 році за наказом гетьмана Я. Сомка Кременчук став полковим містом новоствореного Кременчуцького полку, який проіснував до 1665 або 1666 року [1, с. 129].
У «Літописі» С. Величка Кременчук згадується як стратегічний пункт боротьби І. Брюховецького проти П. Тетері в 1663 році, що є стратегічним пунктом. Тетері 1663 року, певний час тут перебувала ставка останнього, а потім – його залога [2, с. 29].У 1665 році І. Брюховецький дає згоду московському цареві на розміщення в українських лівобережних містах воєвод із заставами. У Кременчуці передбачалася застава в кількості 300 осіб [2, с. 50].
Поки що не будемо заглиблюватися в перебіг бурхливих подій того часу, відомого в історії України під назвою Руїни. Вони добре й докладно описані в численних джерелах, зокрема й у «Літописі» С. Величка. У 1594 році Еріх Лясота залишає запис про «старий земляний замок» у Кременчуці, проте жодного поселення при ньому не згадує [3, c. 188].
Кременчук позначається, як населений пункт на фрагменті карти-відрізки Дніпра Радзвіловської карти Великого князівства Литовського, що була видана в Амстердамі 1613 року [4, c. 38].
В «Описі України» французького інженера Гійома Боплана відомості про Кременчук 1635 року обмежуються одним абзацом:
«Ще нижче, але на московському боці видно Кременчук [Kremierczow], де є зруйнована давня будівля і де 1635 р. намітив план замку, це місце дуже гарне і зручне для проживання. Крім того, це останнє місто [на Дніпрі], оскільки далі за ним тягнуться безлюдні степи» [5, c. 38].
Як відомо, креслення Кременчуцького замку не збереглося. Достовірно також невідомо, чи був у майбутньому побудований сам замок за кресленнями Боплана. Історик Д. Вірський, наприклад, вважає, що «диво сучасної європейської фортифікаційної техніки бастіонного типу так і залишилося в кресленнях» [1, c. 53].
За люстрацією 1636 року, кременчуцькі терени ще «…лежать пустим полем», але Кременчук «бував колись містечком» [6, c. 226].
У 1635-1637 роках Кременчук належав ротмістрові коронних військ Стефану Рудзькому [7, c. 193] і використовувався, зокрема, як осередок прибуткового рибного промислу.
1638 р. Кременчук неодноразово згадується як місто при описі подій, пов’язаних із повстанням О. Острянина: тут стоять польські залоги, діє перевіз через Дніпро [8, c. 333]. За повідомленням Ш. Окольського, 1638 року тут також було розміщено королівський гарнізон [9, c. 279].
Разом з тим, жодного опису фортифікацій, де розміщувалися загадкові залоги, не збереглося. Єдиним винятком є «Книга подорожей» Евлії Челебі. Народився у Стамбулі в шляхетній родині з високим становищем при дворі. Здобув добру богословську та світську освіту. Багато подорожував, зокрема й Східною Європою. Залишив 10-томну «Книгу подорожей». У його книгах чимало перебільшень, але є цінним джерелом для вивчення історії багатьох країн, зокрема й України.
Після мандрівок Україною з військом кримського хана Е. Челебі залишив різноманітні описи, зокрема, про характер козаків, їхню мову та звичаї, серед них також представив опис багатьох фортець, серед яких був і Кременчук.
Фортеця Кременчука в «Книзі подорожей» Е. Челебі згадується двічі. Перший раз восени 1657 року. Другий раз – кількома роками пізніше (точна дата в записках відсутня). Це красива невелика фортеця, побудована з тесаного каменю. Всього війська в ній три тисячі. У фортеці ми бачили тільки один монастир, але в нього не входили. Рухаючись звідти на кіблу* берегом Дніпра, ми пройшли впорядковані села і за один перехід досягли фортеці Канів» [10, c. 81].
Опис фортеці Кременчук
Мовою московитів її називають Яшлавуз-керман. Це дерев’яна фортеця. Про те ж, що внутрішня частина фортеці – кам’яна, і про те, що вона підпорядкована гетьману-полковникові, а також про події, які сталися 1067 (1656-57) року, тобто того року, коли ми разом із ханом Мухаммед-Гіреєм ходили до областей поляків та воювали з табором сина Ракоці, докладно розказано під відповідним роком. Там же є й опис фортеці.
Цього разу, хоча фортеця й виявилася охопленою жорстоким вогнем, вона продовжувала жити й у вогні, як саламандра. Татарські воїни зазнали гарматних обстрілів і не змогли підійти впритул до неї. Проте всі чотири сторони піддавалися обстрілу протягом п’яти днів і п’яти ночей, і, поки вона горіла, татари встигли взяти безмежну й нескінченну кількість полонених і майна зі скарбниць. Того ж дня ми поскакали звідти, захоплюючи дорогою різну здобич» [10, c. 112].
Отже, Кременчук мав два рівні укріплень. Внутрішній кам’яний замок невеликих розмірів, але гарний, за оцінкою Е. Челебі, мав чотирикутну форму. Всередині розміщувалася церква. Зовнішня фортеця – дерев’яна. Напевно, йдеться про частокіл із вежами на земляному насипі. Е. Челебі називає три тисячі козаків, але цю кількість вважають завищеною, що характерно для мандрівника Османа. Вище згадувалося про московську заставу в кількості 300 осіб, яку планувалося розмістити в Кременчуці 1665 року. Але чи могла вона вмістити більшу кількість воїнів? Про приблизний розмір укріплень можна судити за кресленнями пізнішої фортеці, наприклад, 1748 року. Вона була побудована навколо старого укріплення овальної форми 40 сажнів завширшки і 80 – завдовжки. Сажень у XVII – XVIII століттях відповідала 2,16 м, тобто стара фортеця займала площу близько 90 на 180 метрів. Цілком достатньо місця для застави, за уявленнями Е. Челебі, навіть з урахуванням селян з округи, які під час нападу ховалися за стінами замку. У другій згадці про Кременчук Е. Челебі пише, що мовою московитів її називають Яшлавуз-керман». В. Тимченко пояснює цю назву від «Яш», що перекладається як волога, кипчацьке «яшлав» відповідає огузькому «яшлак» або «яшлик». Отже, «яшлав» – волога, вогкість, сира погода. Афікс «-уз» чітко не визначений. Можливо, останній вказує на прикметник. Тобто, «Яшлавуз-керман» – Сира фортеця [11, c. 10].
Але назву Яшлавуз слід тлумачити інакше. Так, російський лінгвіст Д. Хамуркопаран пояснює частку «яш» від yaş кр.-пап., тур., др.-тюрк., yas ніг. – «молодий». Як приклад наводить с. Яшлав (1530) [12, c. 113]. Тобто, «Яш» разом з афіксом множини («Яшлав, Яшлавуз») – «молодого віку», «новий». У Криму існує гірський масив із назвою Яшлав, що походить спочатку від назви місцевості Яш-даг (молодий ліс), розташований на плато. Отже, «Яшлавуз-керман» – «Нова фортеця». За тією ж аналогією, що Ескі-Кермен – Стара фортеця. Або Керман-чик – Маленька фортеця.
Згадаймо, що перший опис Е. Челебі Кременчуцької фортеці зроблено через 22 роки (1657) після того, як Г. Боплан, за його твердженням, накреслив тут план замку (1635). Чи була вона побудована саме за цим планом, достеменно не відомо, але для сучасників Е. Челебі це була саме «Нова фортеця» (Яшлавуз-керман), збудована близько 1638 року.
Але як бути з «мовою московитів»? У російській мові слова «яшлавуз» немає. Найімовірніше, московити якраз і називали місто «Нова фортеця», яке турецькому мандрівникові переклали як «Яшлавуз-керман». Саме так він і записав його у свій щоденник, пізніше використавши під час написання «Книги подорожей».
Джерела та література
1. Вірський Д. «Українське місто»: Кременчук від заснування до року 1764 / Дмитро Вірський. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. – 681 с.
2. Величко С. Літопис / Самійло Величко; [перекл. з кн. укр. мови Валерій Шевчук; відв. ред. А. В. Мишанич]. – К.: Дніпро, 1991. – Т. 2. – 644 с.
3. Лясота Е. Щоденник Еріха Лясоти зі Стеблева / Еріх Лясота // Мемуари до історії Південної Русі. Випуск 1. – Дніпропетровськ, «Січ», 2005. – 219 с.
4. Сосса Р. Історія картографування території України. З найдавніших часів до 1920 р. / Ростислав Сосса. – К.: Наукова думка, 2000. – 248 с., 36 іл.
5. Боплан Г. Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що простягаються від кордонів Московії до кордонів Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя та ведення воєн. / Г. Д. де Боплан – К.: Наукова думка; Кембридж (Мас.): Вістн. наук. ін-т, 1990. – 256 с.
6. Jabłonowski A.W. Źródła dziejowe. Т. 5, Люстрація Кроловесцвіч зим руських Волині, Поділля та України з pierwszej połowy XVII wieku / Александр Walerian Jabłonowski – Warszawa: Gebethner i Wolff, 1877. – ss. 226.
7. Litwin H. Naplyw szlachty polskiey на Ukraine 1569-1648 / Henryk Litwin – Warszawa, 2000. – ss. 224.
8. Голобуцький В. Запорозьке козацтво / Володимир Голобуцький. – К.: Вища школа, 1994. – 539 с.
9. Окольський С. Щоденник Симеона Окольського (1637 – 1638 р.) / Симеон Окольський // Мемуари, що відносяться до історії Південної Русі. – К., 1896, – Вип. II. – 439 с.
10. Челебі Е. Книжка подорожі. Крим і граничні області.Турецького мандрівника XVII століття/Ель-вія Челебі. – Вип. 1. Землі Молдавії та України. – М.: Вид-во АН СРСР, 1961. – 340 с.
11. Тимченко В. Турецький мандрівник Евлія Челебі про фортеці Полтавщини середини ХVII ст. / Віктор Тимченко; ЦОДПО. – Полтава: Археологія, 2005. – 16 с.
12. Хамуркопаран Д. Взаємодія тюркських і слов’янських мов у топонімії Північного Причорномор’я / Джахіт Хамуркопаран. – М.: Інститут філології ФДБОУ ПО «Московський педагогічний державний університет», 2017. – 254 с.
Автор: Володимир Ейсмонт
Якщо ви побачили будь-які неточності в матеріалах музею або у вас є цікаві предмети, документи, фотографії з військової та військово-промислової історії Кременчука, ви можете просто зараз зв’язатися з нашим музеєм з будь-якої точки світу такими способами: тел. +38-050-327-98-69 +38-093-355-25-25 +38-050-355-25-25
Viber +38-050-327-98-69 WhatsApp +38-093-355-25-25
Email: info@kmhm.org.ua
Цю публікацію розміщено виключно в музейно-виставкових, історичних та краєзнавчих цілях. Дана публікація не є і не може бути розцінена як варіант схвалення, пропаганди або агітації в будь-якій формі і в будь-якому вигляді.