Заслужений лікар України полковник Маційчук

Заслужений лікар України полковник Маційчук

Заслужений лікар України полковник Маційчук Петро Васильович – військовий інфекціоніст, народився 16 лютого 1949 року у невеликому селі Сквирського району Київської області. Закінчив Київський медичний інститут у 1974 році.

Вибравши шлях військового лікаря за 45 років, він пройшов не легкий шлях від випускника Київського медичного інституту до чудового діагносциста, вченого, керівника відділення Полтавського обласного лабораторного центру Міністерства охорони здоров’я України.

Після закінчення інституту та перепідготовки він отримує перше призначення. 7/10/1975 року він прибуває на службу до Прикарпатського військового округу на посаду лікаря бактеріолога. Але минає зовсім небагато часу і несподівано приходить новий наказ. Не пізніше 28 січня 1979 прибути в розпорядження командувача Туркестанським військовим округом. До введення військ до Афганістану залишалося трохи менше року.

У пеклі Афганістану

У грудні 1979 року до Афганістану входить обмежений контингент Радянських військ. Але не все виявилося так просто і гладко, як здавалося на перший погляд. Незвичайний для громадян СРСР афганський клімат, що часто відсутність можливості дотримання елементарних санітарних норм призводить до спалаху важких інфекційних захворювань. І вже 27 лютого 1980 року молодого офіцера-інфекціоніста відправляють до Афганістану.

Він потрапляє у наймедичніший пекло Афганістану — перший інфекційний госпіталь у Баграмі. На початку старшим ординатором, а потім і виконувачем обов’язків завідувача відділення. Те, про що давно забули вже в Радянському Союзі — черевний тиф, паратифи А та Б, малярія, гепатити, важкі форми дизентерії — з цим довелося в польових умовах зіткнутися молодому лікарю. Але першокласна медична підготовка, чуття діагносциста дозволило знайти йому ті схеми лікування, які швидко рятували життя тисячам солдатів та офіцерів та повертали їх до ладу. Попереду було два важкі роки війни.

І лише 25 червня 1982 року приходить наказ — відправити у розпорядження командувача Київського військового округу. Додому.

Після відпустки за два роки війни він отримує призначення до міста Кременчука на посаду начальника інфекційного відділення 612 військового госпіталю (в/ч 33064), куди і прибуває 13 вересня 1982 року.

Проходить лише 10 днів на новому місці і приємна несподіванка — 22 вересня 1982 року за мужність виявлену при виконанні урядового завдання у складі обмеженого контингенту Радянських військ у ДРА Указом Президії Верховної Ради СРСР майор медичної служби Петро Васильович Маційчук нагороджується орденом «За службу Родіні силах СРСР» 3-го ступеня.

Весь свій досвід та знання Петро Васильович використовує для діагностики та лікування військовослужбовців у Кременчуцькому госпіталі. Тут він повною мірою розкрився як лікар і діагносцист. Його часто залучають як консультант не лише при важких випадках захворювань серед військовослужбовців, а й серед цивільного населення.

Але доля військового завжди сповнена несподіванок. Одного літнього ранку 1985 року начальника інфекційного відділення майора Маційчука викликає виконуючий обов’язки начальника госпіталю підполковник медслужби. Поки що летиш на 4 місяці. Там холера»

І знову Афганістан. Польовий інфекційний госпіталь, маса хворих, лікарі з усього союзу, дослідження та кілька годин на сон. Так пролетіли чотири місяці. Спалах холери був погашений. Коли співробітники Центрального медичного управління МО СРСР познайомилися з результатами роботи майора Маційчука — вони запропонували вирушити до ВМА ім.Кірова і зайнятися науковою роботою. Але пославшись на сімейні обставини Петро Васильович повертається до рідного Кременчука. І знову 612 шпиталь, його дружній професійний колектив.

Але військових довго не тримають на одному місці.

На календарі 1986 і новий наказ. Тепер на захід – до Групи Радянських військ у Німеччині. І знову знайома робота начальником відділення. Знову можливість випробувати себе в інших умовах, здобути знання та досвід. Перебудова далася взнаки, прискорення, курс на демократію і гласність. 1990 року Петро Васильович повертається до Кременчука, до рідного 612 госпіталю. І очолює вже знайоме, таке рідне інфекційне відділення.

На розвалі Радянського Союзу він ухвалює рішення залишитися в Україні та приймає присягу на вірність народу України. Усі свої знання та досвід прикладає для забезпечення безпеки нової української армії. Наприкінці 1997 року він іде у відставку. Але 48-річний полковник медичної служби ще сповнений сил і енергії.

У відставці, але на бойовому посту

Його як висококласного фахівця запрошують у санітарно-епідеміологічну службу до Полтави та пропонують очолити дезінфекційну службу. І тут він продовжує максимально застосовувати усі отримані в армії знання та досвід. лікувально-профілактичних установ Полтавської області входять нові, більше ефективні методи та засоби дезінфекції та стерилізації.

Продовжує він займатися і науковими дослідженнями. Спільно з командою співавторів випускає два навчальні посібники, велику кількість методичних рекомендацій.

У лютому 2004 року за особливі заслуги та особистий внесок у розвиток медицини Указом Президента України полковнику медичної служби у відставці Маційчуку Петру Васильовичу надається почесне звання Заслужений лікар України.

Сьогодні в період пандемії Ковід19 Заслужений лікар України полковник Маційчук знову у строю. І знову віддає роботі всі свої знання та досвід. Білий халат та мікроскоп — його форма та зброя сьогодні.

А парадний мундир полковника медичної служби з орденськими планками, як нагадування про колишні часи та подвиги лікарів — інфекціоністів, які врятували та захищали тисячі життів як військових, так і мирних людей, перебуває в експозиції Першого всеукраїнського музею історії форми одягу в м.Кременчук.

Автор: Роман Пацовський, кандидат історичних наук , фундатор та керівник Першого всеукраїнського музею історії форми одягу та його філії 

Джерела:
Документи особистого архіву Заслуженого лікаря України полковника медичної служби Петра Васильовича Маційчука,
Науковий фонд Кременчуцького військово-історичного музею

Якщо ви побачили якісь неточності в матеріалах музею або у вас є цікаві предмети, документи, фотографії з військової та військово-промислової історії Кременчука, можна прямо зараз зв’язатися з нашим музеєм з будь-якої точки світу такими способами: тел.   +38-050-327-98-69     +38-093-355-25-25   +38-050-355-25-25
Viber +38-050-327-98-69 WhatsApp +38-093-355-25 -25
Email: info@kmhm.org.ua

Дана публікація розміщена виключно у музейно-виставкових, історичних та краєзнавчих цілях. Дана публікація не є і не може бути розцінена як варіант схвалення, пропаганди чи агітації у будь-якій формі та у будь-якому вигляді.

#Кременчук
#історія_військової_медицини_Кременчука  
#музей_військової_історії_Кременчука
#військово-історичний_музей-Кременчука
#військова_історія_Кременчука
#воєнна_історія_Кременчук